Народний депутат України Олександр Урбанський в інтерв’ю розповів про себе та свою роботу, а також про ремонти доріг і розвиток транспортної сфери.

– Олександр Ігорович, Ви – народний депутат України. Але до того як Ви стали їм, у Вас, ймовірно, було якесь уявлення про роботу в законодавчому органі держави. Співпало воно з тим, що є насправді? І що з себе представляє робота народного депутата в окрузі?

– З приводу роботи на окрузі очікування абсолютно збіглись. Ще до обрання народним депутатом мені були відомі багато проблем Придунав’я, і наша команда намагалась їх вирішувати.

А ось що стосується роботи у Верховній Раді, то є певне розчарування. Чесно кажучи, не міг припустити, що робота в парламенті буде настільки складною. Так, багато – особливо популісти – люблять говорити про те, що народні депутати нічого не роблять. Але насправді на депутатах-мажоритарниках лежить величезна відповідальність – ми повинні приділяти час і округу, і законотворчості. Поєднати це все в ідеалі неможливо. Доводиться чимось жертвувати – в першу чергу, особистим вільним часом, який можна було б провести з сім’єю. Погодьтеся, це недобре.

Але вважав, вважаю і вважатиму, що вибір народного депутата саме за мажоритарним округом – це правильний підхід, і нам не потрібно змінювати виборче законодавство.

Тому що я як громадянин України завжди хотів би бачити обличчя людини, за яку я голосував. Не якісь списки, і навіть не список всіх потенційних депутатів, які можуть пройти від тієї чи іншої партії, а конкретну людину – що він зробив, що робить, що хоче зробити і що він здатен зробити. Тому що обіцяти – це одне, а робити – це інше.

– Кожен рік вашої роботи в окрузі проходить під якимось знаком – дороги (міжнародна М-15 Одеса – Рені та місцеві), водопостачання. Ви починаєте проекти, які реалізуються не один рік. Що в перспективі?

– Так, кожен рік проходив під якоюсь егідою. Рік 2017-й і особливо 2018-й проходили під егідою утеплення та енергозбереження. Ціни на газ і вугілля, на жаль, зростають. І ми повинні підходити дуже дбайливо до питань енергозбереження та опалення.

Ми прийняли програму утеплення соцустанов в межах 143-го виборчого округу. І першими її дію відчули села Ізмаїльського району. Я радий повідомити, що до кінця 2018 року в близько 70% соціальних установ району були замінені старі вікна на енергозберігаючі. А це дитсадки, школи та ФАПи. І програма продовжує свою дію.

Про дороги. Величезне спасибі Президенту, Прем’єр-міністру та діючому Кабінету міністрів за те, що з державного бюджету на багатостраждальну трасу М-15 були направлені колосальні гроші.

Верховна Рада теж внесла свою лепту – ми проголосували за ініційований Президентом України законопроект «Про митний експеримент». Потім в 2017 році був проголосований Закон «Про дорожній фонд», який дозволяє акцизи від розмитнення палива направляти на будівництво трас державного значення. І ці кошти в сукупності дозволили нам побачити трасу М-15 Одеса – Рені в нинішньому стані. 12 лютого Петро Олексійович приїхав в Рені, щоб відкрити об’їзну дорогу, і це в певній мірі ознаменувало завершення будівництва траси М-15.

Зазначу, що після створення Дорожнього фонду були внесені зміни в чинне законодавство, які дозволили за рахунок Дорожнього фонду фінансувати роботи і на більшій частині доріг районного значення. Завдяки цій програмі була виконана моя остання передвиборна обіцянка – капітальний ремонт дороги Броска – Нова Некрасівка, яка з’єднує чотири села з Ізмаїлом. Її відремонтували в минулому році.
Це була проблемна тема і для мене, і для жителів Ізмаїльського району. Треба віддати належне нинішньому губернатору, Кабміну і Президенту України Петру Олексійовичу Порошенку за те, що ця дорога була профінансована в повному обсязі.

А зараз в моїх планах капітальний ремонт дороги від села Каланчак до траси Одеса – Рені (Каланчак – Ізмаїл). В перші місяці моєї каденції ми почали ремонт до Старої Некрасівки. Потім дорожники дійшли до Муравлівки та Комишівки, і ця дорога теж відремонтована. У 2017 році була здана дорога Суворове – Першотравневе.

Так що для Ізмаїльського району залишилося зробити дорогу Каланчак – Ізмаїл – всі інші села мають хороші дороги до М-15. Звичайно, є проблеми з під’їзними дорогами від траси до сіл. Але ми не забуваємо і про це питання.

Тому важко сказати, що один рік – під егідою доріг, а інший – під іншим знаком. У нас ще багато проблемних тем і питань. На жаль, пожежі всюди, і ми намагаємося гасити саме наболіле.

Думаю, що дороги й утеплення об’єктів соціальної сфери – це найгарячіші питання. І ми, на щастя, завершимо їх в цьому році.

Що стосується Рені та Ренійського району, то в 2018 році ми повністю відремонтували всі (підкреслюю – всі!) шкільні двори, стан яких було великою проблемою для Рені. Під час передвиборної кампанії і вже депутатом часто відвідував школи і бачив, що в деяких місцях тверде покриття взагалі відсутнє! А зараз школярі Рені без проблем проводять лінійки і свята на облаштованих шкільних майданчиках.

– Крім цього були різні роботи в БК, ФАПах…

– Не хочу хвалитись, але зроблено багато. Ми приділяємо увагу всім сферам: спорту, молоді, освіті, культурі і т.д..

Я назвав кілька самих гарячих проблем. Без доріг немає ніякого розвитку, а з подорожчанням енергоресурсів треба було щось робити в напрямку енергозбереження та утеплення, оскільки селам вирішувати ці проблеми в рамках свого бюджету було неможливо.

Ми запустили програму енергозбереження, і вона дала результат – там, де замінено вікна, дах і двері спостерігається до 45% економії енергоресурсів.

Тобто, ми розуміємо, що якщо дитсадок знаходиться на балансі сільради, який повинен оплачувати тепло під час опалювального сезону, то економія в 45% дозволяє сільському голові відремонтувати вулицю або облаштувати її освітлення, або ж придбати в БК необхідне обладнання. Так, багатьох ми вже забезпечили необхідним, але потреби невичерпні: якщо не обладнання, то костюми або сцена, або стільці, або ще щось…

– І про глобальні проблеми: водопостачання, лісосмуги, берегоукріплення – чи є вони в планах на майбутнє?

– Якщо чесно, то я не бачу як мій статус народного депутата може допомогти вирішити проблему лісосмуг. Адже це не стосується фінансування – це підхід місцевих жителів.

Чому пропадають лісосмуги? Тому що топити вугіллям дорого, і жителі довколишніх сіл спилюють лісосмуги на зиму на дрова. Ми говорили з громадськими активістами-екологами, які підходять до цього питання з великим трепетом, оскільки розуміють чим загрожує повне знищення лісосмуг. Ухвалити на законодавчому рівні «Не вирубувати лісосмуги» – нерозумно, адже ця норма вже є в екологічному законодавстві. Більш того – вчинення цього є адміністративним правопорушенням (спиляти дерево за власним бажанням).

Збільшити систему і розмір штрафів? Не бачу, що це сильно діє – більше схоже на популізм. А на популізм я витрачати час не хочу.

Допомагаю і готовий й надалі допомагати місцевому самоврядуванню та громадським діячам, які займаються цим питанням. Наприклад, були організовані дружини (і Благодійний фонд Урбанського «Придунав’є» допомагав їм), які патрулювали, контролюючи не лише громадський порядок, але й попереджаючи самовільний розпил дерев.

– Тоді ще питання по дорогах. Тема платних доріг – те, що дуже хвилює народ. Так, ми пам’ятаємо М-15 до ремонту і бачимо її зараз. Наскільки реальна поява в регіоні платних доріг?

– Закон про так звані платні дороги називається «Про концесійні дороги» – у нас зараз є можливість брати дороги в концесію. Я є автором даного законопроекту і готовий заспокоїти жителів Придунав’я та інших регіонів України – у нас платні дороги зненацька не з’являться.

В Законі ясно і чітко прописані критерії, за якими дорога може вважатися концесійною. Жодна існуюча дорога (підкреслюю – жодна!) не може раптом стати платною або концесійною.

Якщо дорога існує, вона побудована, – вона залишається в громадському користуванні. Вона може стати концесійною лише в одному випадку – коли зроблять істотні капітальні зміни. Наприклад, якщо у нас дві смуги руху, і концесіонер робить додаткові дві смуги в кожному напрямку, тоді це буде вважатись істотними змінами, і цю дорогу можна буде передати в концесію.

Але готовий запевнити, що траса М-15 не стане концесійною. Ми всі (слава Богу, і в Києві також!) розуміємо її значення для Придунав’я. І це – одна з причин, чому такі великі гроші були витрачені на її відновлення.

Не виключаю, що колись побудують міст через Білгород-Дністровський лиман, і він цілком може бути концесійним. Буде вибір: ми їдемо або через Паланку і Монаші, або по концесійному мосту. Не виключаю також, що цей напрямок буде цікавим для інвестування, і з’явиться концесіонер, який побудує паралельну дорогу.

Це може бути.

Після прийняття законопроекту і набрання ним чинності Кабінет міністрів і профільні міністерства розробляють спільний план про напрямки концесійних доріг.

Йде вивчення пасажиро-і вантажопотоку по тих чи інших напрямках. І вже Кабмін приймає список і перелік напрямків, де можуть бути побудовані концесійні дороги. Після його оприлюднення інвестори будуть звертатись до Кабміну зі своїми пропозиціями. Вони нададуть свої техніко-економічні обґрунтування, і Кабінет міністрів буде встановлювати розмір концесійної плати.

В кінцевому підсумку після закінчення концесійного терміну ці дороги перейдуть у власність держави, яка в будь-якому випадку буде власником об’єкта – незалежно від того, хто і на чиї кошти будував цю дорогу.

Повторю – М-15 в найближчому майбутньому не стане платною дорогою. Вона не може перейти в приватні руки.

– Ви – професіонал морської галузі. Придунав’я – край моряків, портовиків. У зв’язку з цим питання. З одного боку, є старий морський флот. З іншого – морських кадрів у нас кується багато, але більша їх частина йде працювати за кордон. Багато в чому тому, що тут немає флоту. Коли будуватиметься новий флот і що з соцзахищеністю моряків-підпрапорників?

– Новий флот з’явиться тоді, коли з’явиться потреба в ньому, а це – вантажопотоки, які перевозитимуться новим флотом.

Коли наші моряки будуть працювати не там, а тут? Коли вони захочуть працювати за ці заробітні плати. Третє – питання соцзахисту і гарантій дуже глибоке. Ми розуміємо, чому такі соціальні гарантії та соціальний захист є у моряків в європейських країнах. Тому що моряк сплачує податки в країні проживання. У нас, на жаль, моряки сплачують податків – нуль. І коли вони стануть пенсіонерами, то буде мінімальне пенсійне забезпечення. Тому потрібно, щоб вони поповнювали пенсійний фонд, а для цього, насамперед, потрібне бажання самих моряків.

Повернусь до нового флоту. Для нього потрібно мати вантажопотік, який забезпечить амортизацію флоту.

У нас в країні залишилась одна держкомпанія «УДП», орієнтована на перевезення вантажу по Дунаю. У УДП немає коштів закладати щороку нові баржі, але при старому керівнику флот був укрупнений.

Так, зараз в УДП багато неактуального флоту: старого, низькорентабельного. І УДП стає важко конкурувати на ринку дунайських перевезень, тому що розвиваються Румунія, Молдавія, Болгарія. Країни Дунайського регіону мають хороший флот, щоб надавати ті чи інші послуги з перевезення та бути конкурентно набагато привабливішими, ніж УДП.

УДП потрібно не збільшувати кількість флоту. Я виступав і виступаю за те, що багато плавзасобів потрібно списати, а вивільнені кошти інвестувати в будівництво нових буксирів і барж. Буксирів, які більш мілко сидять (бо в нас дуже нестабільна ситуація по річці – ми бачимо які перепади з рівнями!) – з менш ненажерливими двигунами. І це буде здатне привести УДП на сходинку вище в плані актуальності флоту і конкурентоспроможності.

Що стосується моряків Одеської області та Ізмаїла як кузні морських кадрів. Ми розуміємо, що люди прагнуть працювати там, де за свою працю отримають більше винагороди.

Це не відтік – наші моряки не виїжджають, а працюють під прапорами інших держав.

Є й інша сторона у цій ситуації – я пишаюсь тим, що наші моряки знаходять собі роботу під різними прапорами в різних іноземних компаніях і заробляють гідні зарплати, які можна порівняти з тим, що отримують європейські моряки. Це говорить про їх високий професійний рівень!

– Єдина в Україні державна судноплавна компанія – УДП не раз страждала від недостатньої уваги держави. Югославські події, взаємини України та Румунії щодо ГСХ Дунай-Чорне море, та й сам судновий хід, який залишився, по суті, внутрішнім судновим ходом… Чи можна говорити, що Дунайський напрямок морських перевезень Україні нецікавий? Найчастіше звучить сьогодні Дніпро…

– Кажуть про Дніпро, оскільки нам потрібно використовувати свої внутрішні водні шляхи. І дуже багато уваги прикуто до Дніпра – в основному, законопроектом «Про внутрішній водний транспорт».

Це не означає, що сьогодні поглиблюється лише Дніпро або лише там ведеться берегоукріплення. До всіх річок є рівнозначний підхід і увага.

Дніпро – найбільша внутрішня водна артерія, яка здатна перевозити дуже велику кількість вантажів, знявши їх з авто- і залізничного транспорту. Відповідно, ці дороги будуть менше зноситися і на їх утримання потрібно буде виділяти менше коштів. І тут значення Дніпра не потрібно применшувати!

Що стосується безпосередньо Дунаю, то так, я погоджусь, якщо подивитися безпосередньо історію незалежності України, то вона йде хвилями – в залежності від того, який міністр в той чи інший період був у керівництва Мінтрансу.

Коли мій батько був заступником міністра транспорту, він приділяв більше уваги дунайському напрямку. Як народний депутат я теж приділяю чимало уваги і на прохання керівництва Ренійського та Ізмаїльського портів лобіював інтереси щодо поглиблення акваторій дунайських портів. І в нас працював український земснаряд в гирлі – підтримував там прохідні глибини.

Нашому напрямку приділяється увага і профільним комітетом парламента, і Міністерством інфраструктури. Під час приїзду Президента України до Болграда був презентований проект будівництва моста через Дунай.

Але все інше – це міжурядові відносини і зовнішня політика держави. Зусиллями одного депутата і навіть Верховної Ради це не осилити. А зовнішня політика хто б що не говорив – це мистецтво компромісів: десь треба знизити тиск, щоб десь його збільшити.

Впевнений і хочу запевнити, що інтерес і увагу до Придунав’я нікуди не пропадає, просто є різні часові рамки, коли цю увагу можна так чи інакше проявити.

– Про дитячі майданчики: є думка, що це піар. Як і проведення різних конкурсів, фестивалів, турнірів. Навіщо Ви їх засновуєте, проводите і відкриваєте?

– Тому що я обіцяв виборцям, що в нас це будуть не разові акції, і що ми будемо приділяти увагу дітям. Ми прекрасно розуміємо, що спортивні та ігрові майданчики дають можливість дітям розвиватись. Нехай діти займаються спортом, звикають до дитячих і спортивних майданчиків, виростаючи, йдуть в секції і гуртки.

Спортивні свята і майданчики повинні бути незалежно від того проходять зараз вибори чи ні. Будь-який сільський голова, будь-який мажоритарник, мер, голова райради і райдержадміністрації повинен приділяти цьому увагу. Радий, що є розуміння з Ізмаїльським міським головою Андрієм В’ячеславовичем Абрамченко, керівниками сіл, райрад, адміністрацій – і ми крок за кроком цю роботу виконуємо.

– Добре коли меценати підтримують спорт. Ще б додати уваги з боку держави… Коли фінансування спорту і фізкультури буде на «трієчку»?

– На «трієчку» воно вже зараз – фінансування спорту за останні кілька років було збільшено. Так, ми розуміємо і бачимо, що воно не збільшилось до якихось величезних обсягів, і його все одно недостатньо. Але мені легше сказати коли ми відремонтуємо дороги в регіоні, ніж коли фінансування буде достатнім. Але кроки в цьому напрямку робляться.

Не хочу бути цинічним, але в нас дуже багато проблем в соціальній сфері. І якщо ми зараз будемо говорити, що всі зусилля покладемо на спорт, виникнуть питання у медиків, вчителів, військовослужбовців, пенсіонерів, інших бюджетників.

У нас було збільшення мінімальних зарплат і пенсій. Певні поліпшення в соціальній сфері є, але спорт, культура, освіту здобувають підтримку потрохи, поступово.

Ми – молода держава, і щоб у нас було все чудово, треба щоб у нас були запаси вуглеводнів такі як, мінімум, в Абу-Дабі. Тоді в нас будуть хороші зміни – і швидко. Поки ж ми до цього йдемо поетапно.

Про це треба говорити. І потрібно вибирати тих народних депутатів, які переживають і розуміють важливість змін, які відбуваються. І вони будуть. Але не швидкими, а монотонними.

Хотілось би радісно повідомити, що ми усі дуже скоро досягнемо величезних висот і належного рівня фінансування. Але, на жаль, ні. Але поетапно фінансування буде збільшуватись.

– Охорона здоров’я. Будуються будівлі і наповнюються обладнанням. Однак потрібні люди. Є проект забезпечення молодих медиків житлом. Але є проблема довіри пацієнта і лікаря. Чи можливе те, що пройшло у владних структурах як люстрація? Момент відповідності етичному кодексу працюючих фахівців? Або їх, медиків, і так не вистачає?

– Попрацювавши вже у владних структурах, не можу сказати, що після цих років є таким же великим прихильником ідеї люстрації, як в 2014 році.

На жаль, багато фахівців були звільнені, тому що працювали там-то і там-то. Але потрібно підходити персонально і професійно. Особливо, що стосується МВС – люстрація завдала великої шкоди самій структурі правоохоронних органів. Так, є реформа нової поліції, але ж патрульна поліція – це не вся поліція. Є слідчі заходи і є слідчі, які залишилися за бортом. І зараз це – величезна проблема!

…Люстрація в медичній сфері – це довіра пацієнта. Медична реформа вступила в силу і всі пацієнти повинні обрати собі лікаря. Якщо з лікарем укладено нуль договорів, він повинен сам вирішувати, що робити: понижатись на посаді, йти до хорошого лікаря набиратись досвіду чи змінювати сферу діяльності. Це – найдієвіша люстрація.

– Ви перед виборами говорили, що Ви – студент. Як йдуть справи?

– Все так же – продовжую вчитись. На жаль, немає часу закінчити свою останню освіту (вже третю). Сподіваюсь, при зміні наших скликань буде перерва і з’явиться можливість закінчити його.

– Серед тих законопроектів, які ви розробили і які прийняті, який найбільш значущий для Придунав’я?

– Це 7315-а «Про митний експеримент» для М-15 і «Про Дорожній фонд» для доріг місцевого значення. У країни з’явились гроші, які не можуть бути витрачені нікуди, крім як на дорожню галузь.

І ми бачимо ефект – ми бачимо дороги, які будуються. І бачимо не тільки тут, в Придунав’ї – роботи йдуть по всій Україні: відновлюються великі магістралі і будуються нові, які пов’язують обласні центри.

– Три ваші головні перемоги, проблеми та завдання?

– Проблеми – то, що у мене просили виборці. Найчастіше це вікна і дороги. З цим ми впорались на ура. З питанням утеплення та енергозбереження – теж. Вважаю, що командно ми впоралися з питанням розвитку міста Ізмаїла.

Всі пам’ятають 2010 рік, коли Андрій В’ячеславович Абрамченко вперше став мером. І всі побачили, скільки всього було зроблено за першу каденцію завдяки командній роботі.

Напевно, саме тому жителі міста практично одноголосно підтримали його на другий термін (результат 94,5% голосів!), підтримали мого брата на виборах до облради і мене – до Верховної Ради.

Правильно вибудувана вертикаль і така команда – це найголовніша перемога. Не лише моя, а й кожного члена нашої команди, кожного громадянина, який підтримав нас своїм голосом.

І наше завдання – не зупинятись. Нам потрібно ще багато зробити. Як тільки закінчимо з дорожньою галуззю – перемкнемося на інші проблеми.

Поки в планах на найближче майбутнє – енергозбереження та утеплення. І, звичайно ж, розвиток міста Ізмаїла – столиці нашого Придунав’я. Перлина вже є. Тепер треба працювати над її огранюванням. Впевнений, що спільними зусиллями ми зможемо цього добитися.

Нагадаємо, раніше народний депутат Олександр Урбанський розповів про необхідні закони для розвитку морської галузі України.