Ізмаїльчани в останні декілька років нерідко чують, що керівництво судноремзаводу «Дунайсудносервіс» в особі Олександра Урбанського бере активну участь в облаштуванні міста – будує дитячі майданчики, світлофори, садить дерева, бере шефство над театральним колективом, готове будувати фонтани і сквери, а також будувати і ремонтувати пам’ятки.

При цьому про самого Олександра Ігоровича мало що відомо.

Вірніше, майже нічого. Інтернет на введення його імені-прізвища практично не реагує. Тобто, маємо абсолютно непублічну людину. І ми вирішили цю завісу порушити…

Випадок нагодився… на будмайданчику – там, де через декілька тижнів в центральній частині Ізмаїла з’явиться міні-стадіон з футбольним і двома баскетбольними полями. Молодий чоловік з дуже уважними очима на нашу цікавість запитав, де буде зручніше поговорити. Ми вирішили – в редакції. І більше години проговорили в маленькому задушливому кабінеті, вийшовши далеко за рамки підготовлених питань.

Сім’я

Олександр Урбанський народився в місті-герої Одесі у 1982 році в сім’ї, в якій багато родичів, є спільна справа і спільні сімейні недільні обіди, де люблять спорт і не проти зіграти партію в шахи.

Голова сім’ї – Ігор Урбанський, непохитний авторитет для синів. Закінчивши в 28 років з червоним дипломом Одеське вище інженерно-морське училище, він в 29 прийняв судно, ставши наймолодшим капітаном найбільшої судноплавної компанії світу – Чорноморського пароплавства. Але через 10 років капітанства прийшло розуміння, що моряки нікому не потрібні – і Урбанський-батько пішов у бізнес.

Старший брат Олександра – Анатолій. Різниця в сім років не завадила братам стати друзями, а тепер – і партнерами по бізнесу.

Свою першу (і, як пізніше виявилось, єдину) любов Олександр Урбанський зустрів в школі:

– Мені було 13 – ми переходили з восьмого в дев’ятий клас, – посміхається політик. – Перше побачення було перед першим вересня – 31 серпня: після літніх канікул я знайшов привід подзвонити їй і запитати про якісь підручники…

Через п’ять років після школи ми зіграли весілля…

Сьогодні у нього ростуть син і дочка. Син-четвертокласник (поки – єдиний чоловік у молодшому поколінні) з чотирьох років займається карате (і вже медаліст України, області та міста), шахами і спортивною стрільбою.

– Він повинен бути добрим, а для цього треба бути сильним, – пояснює Олександр Ігорович свою батьківську стратегію. – Добро має бути з кулаками – я так вважаю, як би різко це не звучало. Не треба цим користуватися, але це потрібно вміти.

…А дочка (єдина людина, яка може з тата «вити линви») в цьому році пішла в «підготовчу групу».

Освіта

Олександр навчався в одеській школі імені Валерія Чкалова, побудованій на руїнах Спасо-Преображенського собору (в ній колись навчався відомий юний партизан Яша Гордієнко).

Закінчивши її у 1998 році, Олександр Урбанський їде в англійське місто Бедфорд – в школу, побудовану в 1552 році королем Едвардом для підготовки кадрів в Оксфорд.

– Коли я туди поступив, мене порадувало, що це закрита школа для хлопчиків повного пансіону і дуже суворих правил (систему покарань – різки – скасувала за 15 років до того, як я туди поступив), – посміхається мій співрозмовник. – У мене були викладачі, які ще пам’ятали, як вони карали своїх учнів по м’якому місцю…

Бедфордська школа, до речі, старіша за ту, де проходили зйомки фільму про Гаррі Поттера. Але, як з’ясувалось, не всі випускники таких шкіл стовідсотково вступають до Оксфорду чи Кембриджа:

– Сто відсотків гарантії? Їх вам ніхто не дасть. Все залежить лише від тебе. Серед моїх англійських одногрупників багато тих, які не всупили до інституту після цієї школи. Але я здавав всі іспити завжди.

Проблема «ким стати?» перед Олександром не стояла: щоб увійти в сімейний бізнес, він отримав англійську морську освіту (морський юрист), закінчив МДІМВ (диплом магістра за спеціальністю «Міжнародний бізнес. Ділове адміністрування»), повернувся на Батьківщину і став в компанії батька будувати робочу кар’єру. А недавно отримав ще один англійський диплом – вже за фахом «Фрахтування та управління морським транспортом».

Робота

Бізнес, в якому працює Олександр, – це бізнес Урбанського-старшого, розпочатий у 1993 році. Родинні стосунки і наявність двох дипломів ніяк не вплинули на початок трудового шляху: почав з простого експедитора в Миколаєві, де у сім’ї був бізнес з перевалки нафтопродуктів. А потім прийшла пропозиція від Арсенія Яценюка, який став на той момент міністром економіки:

– Мене запросили до Києва на посаду радника міністра економіки – з огляду на мою освіту і бекграунд, який є у моєї сім’ї, – пояснює Олександр Урбанський. – Я займався питаннями транспорту.

Після Мінекономіки набирався досвіду і став займати керівні посади, дійшовши до керівництва одним з ізмаїльських судноремзаводів.

– Хотілося б спробувати себе на політичній ниві, – зізнається кандидат у народні депутати. – З тими знаннями і досвідом, які у мене є в транспортній сфері: я займався шиппінгом, експедируванням, перевалкою (і паралельно продовжую цим займатись і зараз), судноремонтом; я розумію, що і як можна і потрібно зробити, щоб, як мінімум, розвинути Придунайський регіон. Тут потрібна дуже послідовна конструктивна робота. І не просто розмови, а саме робота. Бути просто ідейним і розумним, щоб зробити це, мало. Потрібно мати можливість впливати на процес прийняття рішень.

…В успішному житті Олександра Урбанського були і поразки:

– Поразки бувають завжди і у всіх, – зізнається він. – Я почав входити в бізнес і вести бізнес в не найпростіший час для України – на зламі 2006-2007 років. Ми всі разом вкотились в кризу 2008 року. Звичайно, я виніс звідти урок: не має значення, як ти впав – важливо, як ти піднявся… Мені вдалось зберегти те, що було. Природно, були втрати. Але вдач було більше.

Захоплення

Коли Олександру Урбанському було 6 років, в його життя увійшов спорт. Точніше, бокс. Незважаючи на те, що в секцію брали хлопчиків з 10 років, мама, яка і відвела його на перше заняття, змогла переконати тренера в тому, що «Саша зможе».

Його кумирами були Мохаммед Алі та Джон Фрейзер. Після вступу до Бедфордської школи з’ясувалось, що заняття спортом – обов’язкові, і треба вибрати лише вид – бадмінтон, регбі, веслування, крикет, футбол. А боксу не було: його в Бедфорді перестали викладати у 1992 році через проблеми зі страховкою: страхові компанії відмовляли учням, що займались боксом, через його підвищену небезпеку отримання травм.

І молодий Урбанський вибрав регбі.

– Надивившись американських фільмів і передач про американський футбол, ми мріяли про цю чоловічу гру, – визнає Олександр Урбанський. – В англійській школі не було американського футболу, але був його прототип – регбі. Регбі набагато жорсткіше за американський футбол, в якому є лати і шоломи, і ти можеш хоч якось себе захистити, і там свої правила. Але принцип гри схожий. Я грав з хлопцями, які займались регбі з 8-9 років. А мені було 16. Тобто, вони до 16 років вже мали, в принципі, статус кандидатів у майстри спорту. Доводилось тяжко.

Спорт не пішов з життя. Щоправда, тепер замість регбі є єдиноборства і відвідування тренажерного залу.

– Спорт вчить бути сильним і долати свою слабкість, – каже Олександр Урбанський. – А це вміння важливе не лише у спорті…

До слова, комерційний директор ТОВ «Судноремонтний завод «Дунайсудносервіс» Олександр Урбанський став учасником популярної соціальної естафети “Ice bucket challenge”, в народі прозваною “крижаними обливаннями”, причому, виконавши усі умови і в обумовлений правилами строк – протягом 24 годин з моменту виклику.

…Сьогодні Олександр Урбанський – кандидат у народні депутати України по округу, який іноді називають Ізмаїльським. Олександр багато їздить по трьом районам Придунав’я (Ізмаїльському, Ренійському та Болградському) і проводить багато зустрічей, на яких люди просять відповісти на їхні питання.

– Часто запитують, в чому плюси і мінуси євроінтеграції, – каже Олександр Урбанський. – Плюси в тому, що ми отримаємо вихід на світовий ринок. Плюс, наприклад, в тому, що у нас тут в 20 кілометрах – європейська держава.

Транскордонне співробітництво – це можливість побачити, як живуть сусіди. І зробити у себе так само, і навіть краще. Увійшовши туди, ми отримаємо доступ до всіх механізмів, які там працюють. Наприклад, впровадження системи медичного страхування, яка передбачає систему грантів і кредитів. У мене є досвід впровадження цієї системи в Миколаївській області (у восьми населених пунктах). Її мета – підвищити якість медпослуг і наблизити їх до населення. Для аграрного сектора – для фермерів – важлива система державного фінансування (в нашій країні вона працює навпаки, коли аграрію простіше не збирати урожай). І ще – зробити шлях до споживача коротшим. Якщо говорити про зернове виробництво, то треба скоротити кількість контролюючих органів: у нас в країні їх 70, і до аграрного сектору відносяться близько десяти.

…Питань до мене багато. Люди запитують, коли буде вирішене питання водопостачання, коли побудують дороги, коли школи та дитячі садки перестануть шукати спонсорську допомогу на ремонт дахів та закупівлю меблів, коли маленькі бібліотеки стануть регулярно оновлювати книжкові фонди, а школи отримають нову техніку, без якої неможливо сьогодні якісно організувати процес навчання. Людей хвилює зимове утримання доріг, реальність переходу на альтернативне паливо, перспективи повернення вкладів Сбербанку СРСР, ситуація на сході країни, реальність демонополізації…

Але найголовніше, що хочуть почути жителі Придунав’я, – коли держава згадає про Придунав’я – найбагатший край, де є Дунай – потужна транс’європейська магістраль, і є найголовніше багатство нашої держави – родюча земля.

…У Придунав’ї багато самородків, обдарованих людей у найрізноманітніших напрямках і в спорті, зокрема. Треба облаштовувати регіон, причому, так, щоб молодь залишалась тут. Або поверталась після здобуття вищої освіти і спеціальності.

Сьогодні в Україні треба створити всі умови для того, щоб аграрний сектор відродився. Давайте згадаємо: Україна – один з найбільших експортерів соняшникової олії. У нас є величезний потенціал плодоовочевого виробництва. Є досвід і є люди, які готові працювати, щоб нагодувати і Європу, і інші континенти.

Ми можемо доставляти до Європи вирощену у нас продукцію найкоротшим шляхом – рікою. Але треба, щоб держава підтримала наших аграріїв. Потрібно відремонтувати дороги – при нинішніх ми не зможемо вирощене довезти навіть в обласний центр, де товаровиробник зможе реалізувати все за справедливими (і це важливо!) цінами. Потрібно, щоб житель кожного населеного пункту – село це або невелике місто – мав доступ до якісних медичних послуг, тому що своєчасно і правильно поставлений діагноз – запорука успішного лікування захворювання.

Нам потрібно багато, але щоб це зробити, важливо мати доступ до механізмів ефективної взаємодії органів виконавчої влади з місцевим самоврядуванням, адже це в інтересах місцевих громад.

…Порівнюючи ситуацію в Європі і в Україні, можу сказати: у нас є дуже багато хороших задумів, чимало прогресивних реформ. Але вони дадуть очікуваний результат, якщо їх не будуть перевертати з ніг на голову.

Впевнений, що інтереси жителів Придунав’я слід представляти і в парламенті, щоб наш край зумів стати процвітаючим.

Я готовий до цієї роботи і впевнений, що наявні знання і досвід дозволять мені з успіхом виконати накази виборців одномандатного виборчого округу №143 у Верховній Раді України.

Прийшов час зробити так, щоб наш парламент перестав нагадувати дерево з воронами: ляснеш – і вони злітають, але потім повертаються, хіба що пересівши з однієї гілки на іншу.

Рада повинна змінитись.

Тому я прийняв пропозицію Ізмаїльського міського голови Андрія Абрамченка піти на вибори в парламент нашої держави. Нам потрібно кардинально оновити склад флоту.

Сподіваюсь на вашу підтримку!

І прошу Вас в день виборів прийти на виборчі дільниці і проголосувати за тих, хто на ділі вже довів, що може працювати в інтересах пересічних громадян.

Нагадаємо, раніше Олександр Урбанський розповів про те, як починалась робота на судноремзаводі, та про свої плани на майбутнє.