У кожного, хто виходить на пряму розмову з громадою, є власне уявлення не лише про те, наскільки добре треба жити, а й про шляхи досягнення нових стандартів життя.
Саме тому так багато зустрічей із кандидатами у депутати – якщо цей кандидат (або його команда чи його справи) викликають інтерес.
І до таких слід, без сумніву, віднести Олександра Урбанського – 32-річного кандидата у нардепи по 143 виборчому округу.
Наша розмова почалась дещо несподівано – зі спогадів про те, як починалась робота на судноремзаводі та планів на майбутнє.
– Давайте почнемо з питання про те, що наше придбання у 2002 році судноремзаводу – у жодному разі не рейдерське захоплення, як тут деякі стверджують, хоча б тому, що коли ми його купили, на заводі працювали 15 людей, а зараз – близько 700.
На другому заводі – в Фортеці – ситуація була трохи кращою: там було трохи більше працюючих. Це були ентузіасти, які довго працювали з любові до підприємства і без зарплати. Але як тільки ми відпрацювали перше замовлення, ми виплатили всю зарплату. Рейдери так не вчиняють. Прикладів рейдерських захоплень багато – і в Кам’янці, і в Суворове, і в Ізмаїлі.
– А які плани у вас щодо Ізмаїльського морського торгового порту?
– Жодних комерційних інтересів в Ізмаїльському порту у мене не було і я не планую їх заводити. Єдині плани, які у мене є, – розуміючи, що порт – містоутворююче підприємство, на якому працює практично стільки людей, скільки у нас на двох заводах (значна кількість жителів Ізмаїла!), – все, що я хотів би робити, це всіляко на державному рівні сприяти керівництву Ізмаїльського порту та його колективу в залученні вантажопотоку. Держава повинна створити умови, за яких грузопотоку буде зручно працювати: він – як річка, яка, прокладаючи русло, йде по шляху найменшого спротиву. І ось над цим я буду працювати.
– Олександре Ігоровичу, ви можете сказати, якими будуть ваші перші кроки після того, як ви станете парламентарем? Крім створення комітету по мирному врегулюванню ситуації на сході (ви про це заявляли раніше).
– Я б не сказав, що створення комітету буде «моїм кроком». Природно, я буду обговорювати цю ідею зі своїми однодумцями. І, дай Бог, щоб вийшло це зробити. Це досить амбітне завдання, яке дуже важливо реалізувати. Над якими законами буду працювати? Дуже хочу не просто сидіти, а робити дуже корисне для економіки Придунав’я та всієї країни. Я буду концентрувати свої сили на законотворчих процесах, в основному, в транспортній галузі – з огляду на мою освіту і досвід. Крім транспорту, я розбираюся ще й в інших галузях і вважаю, що не можна залишати без уваги й аграрний сектор, який в нинішній ситуації може і повинен стати каталізатором і локомотивом подальшого розвитку нашої економіки. У мене є досвід банківської справи та інших сфер економіки. Тому там, де потрібно буде використовувати мої знання, я із задоволенням візьму участь.
– В якій сфері потрібно насамперед приймати закони, щоб врегулювати ситуацію? Де у нас, на ваш погляд, найгарячіше? Банківська справа, морегосподарський комплекс, аграрний сектор?
– У нас – пожежа. І вона всюди. Тому, я вважаю, потрібно, в першу чергу, спрямовувати свої сили туди, в ту галузь, де ти розбираєшся найкраще. Для мене це буде, звичайно, морегосподарський комплекс. Причому, в розрізі законотворчості. Все добре з нашим транспортом буде тоді, коли будуть вантажі, які ми можемо перевозити. Відповідно, якщо країна не є власником вантажу (а наша країна, на жаль, не є власником вантажу), то ми повинні розвивати ті вантажопотоки і ті товарні групи, які можуть заповнити потужності наших залізниць, автопідприємств, портів і, природно, державної судноплавної компанії. Якщо не буде зерна, транспортну галузь ми швидко не розвинемо.
Я б хотів зробити акцент на транзитній складовій нашої транспортної інфраструктури. Ми розуміємо, що транспортні потоки бувають імпортні, експортні та транзитні (у нас зараз, в основному, експортні – через зернові культури, тому що ми вже кілька років поспіль збираємо рекордні врожаї). Обсяги цього виду вантажів вже дають позитивний ефект на транспортну складову: з’явилась необхідність будівництва нових вагонів-зерновозів. Тобто, наші вагонобудівні потужності можна, в принципі, завантажити. І є замовлення (потрібно лише мати волю…). Порти зараз, в основному, тільки зерно й перевалюють.
Що ж до УДП, то у нашого пароплавства збільшилась кількість замовлень – з виходом на експортний ринок нових виробників українського зерна. Що до імпортного вантажопотоку, то він формується тоді, коли країна має дохід і закуповує ту продукцію, яку не виробляє у себе. Цей потік істотно впав за останній рік – через відомі події купівельна спроможність населення падає, тому менша потреба в імпортних товарах, і в імпортерів – проблема з реалізацією. Відповідно, буде розвиток економіки – і цей потік відновиться.
Але найголовніше, про що завжди і всі говорять, але мало хто що робить, – це транзитний вантажопотік. У мене є досвід впровадження транзитних коридорів (турецько-європейське сполучення) через Україну: ми впроваджували коридор з Туреччини на північ Європи. Ми давали можливість економії близько 400 євро і 800-1000 кілометра пробігу.
Не може країна не користуватися своїми транзитними можливостями. Це все одно, що землю не орати.
– Ми говоримо, що нам не вистачає законодавчої бази та ще чогось, але що нам треба зробити, щоб усе, що нам дала природа, запрацювало?
– Для того щоб щось вдалось, треба щось робити. Треба перестати говорити, мудрувати – треба взяти і зробити. Почнемо робити – почне виходити. Край наш благодатний і потенційно успішний. Але згадайте, скільки було написано праць з відновлення регіонів… Якщо ми хоч щось з уже написаного доведемо до кінця, край наш стане краще.
– Як змусити працювати наш парламент?
– Я йду в депутати. Змусити працювати парламент – не завдання окремого депутата. Є голова Верховної Ради і Президент – вони можуть примушувати працювати парламент. Я буду найманим працівником громад, що обрали мене. Ненормально те, що відбувається там: коли вони не знають, що робити, вони б’ються. Як же так? Вони ж приклад подають? Кому від цього користь? Але ж ми за них голосували! Тому треба працювати.
– Що ви думаєте про люстрацію? В тому числі, «сміттєву»?
– Мене нема за що люструвати. Я веду позитивне творче життя. Ніколи не обіймав посади. У партіях не перебував. Поводься як треба, щоб не було за що люструвати.
Але будь-який прояв радикалізму ніколи нічого доброго не давав. Це свого роду анархія. Не думаю, що люди, які відстоювали свободу, боролись за те, щоб у нас настала анархія. Вважаю, що нинішня влада повинна показати, що вона не боїться! Анархія – процес регресу.
– До вас приходять з різними питаннями. Якими?
– Що ми зробимо для досягнення миру? – найчастіше питання. Будь-яка війна закінчується переговорами. Треба робити їх більш ефективними. І люди повинні знати, про що вони домовились. Робити переговори публічними поки неможливо. Але інформацію треба зробити доступною.
Ще – дороги. Є віддалені – але по нинішній дорозі замість 40 хвилин їдеш дві години… І не їдуть до нас на роботу – хоча завжди є вакансії.
Ми готові навчати – зварювальників, які повинні мати базові знання. Ми набираємо молодих – наші працівники передпенсійного віку, і вони готові передавати досвід.
– У Придунав’ї кілька глобальних проблем: водопостачання, енергопостачання та дороги…
– У Кирничках немає питної води, тому я звернувся до Благодійного фонду «Придунав’є», і він допоміг недавно побудувати колодязь. У селі з’явиться технічна вода. Щодо питної води – буду прикладати зусилля, щоб допомогти людям. Така ситуація і в селах Ренійського та Болградського районів. Це нонсенс: найбільша річка Європи і маса озер, а води немає. Зусиллями однієї людини (або фонду) цю проблему не вирішити – потрібна підтримка держави та комплексні рішення. Держава повинна створювати сприятливі умови для тих, хто готовий допомогти у вирішенні завдань такого порядку.
Тому я йду в парламент виключно для роботи. Битися там я точно не буду!
Бесіду вела Ірина Королькова
Нагадамо, раніше Олександр Урбанський зустрівся із мешканцями Суворово та відповів на їхні запитання.